ПРОЕКТИ «НОВОГО ХАРКОВА» І «ВЕЛИКОГО ЗАПОРІЖЖЯ» ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ МІСТОБУДІВНИХ ПОШУКІВ ПЕРІОДУ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

Анотація

У 1929 р. в СРСР розгорнулася всесоюзна публічна кампанія з обговорення перспектив розвитку радянського містобудування, відома як дискусія про соціалістичне розселення. Ії основними учасниками стали не лише тогочасні провідні архітектори та містобудівники, а й вищі партійні і державні діячі. Під впливом утопічних містобудівних ідей, які виникли у ході дискусії щодо проблем соціалістичного розселення, українські архітектори-конструктивісти здійснили розробку генеральних планів реконструкції і розширення житлової інфраструктури двох промислових центрів – Харкова та Запоріжжя. Однак, конструктивістські проекти «Великого Запоріжжя» і «Нового Харкова» запропоновані І. Малоземовим, П. Хаустовим та П. Альошиним не були реалізовані у повному обсязі, оскільки характер їх планувальних рішень йшов врозріз із базовими положенням реальної містобудівної політики сталінського керівництва.
Висловлюється думка, що створені українськими зодчими плани «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» були втіленням авторського бачення зразкової моделі соціалістичного міста. На основі провідних ідей радянського авангарду, автори проектів запропонували оригінальну архітектурно-планувальну концепцію забудови, яка не мала нічого спільного із містобудівним досвідом попередніх часів. Однак ці архітектурні пропозиції виявилися не актуальними в СРСР наприкінці 1920-х рр. В умовах сталінської індустріалізації партійний апарат надавав житловому будівництву другорядного значення. Як наслідок, масштабні проекти «Нового Харкова» та «Великого Запоріжжя» було визнано «помилковими».
Методологія: у статті було застосовано історико-генетичний метод для визначення генезису концепції лінійної забудови, з’ясування походження ідеї житлового комбінату та розкриття обставин виникнення задуму уніфікації міської інфраструктури, втілених українськими авангардистами у архітектурно-планувальних рішеннях проектів «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя». Компаративний метод дозволив визначити невідповідність змісту ідеалістичних поглядів радянських конструктивістів реальній суті сталінської урбаністичної політики. Завдяки історико-системному методу вдалося дійти розуміння, що заплановані у проектах «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» об’єкти міської інфраструктури повинні були вступати у функціональну взаємодію, утворюючи єдиний урбаністичний механізм.
Висновки. Початок 20-х рр. ХХ ст. в історії радянської України, так і в цілому Радянського Союзу, позначився появою цікавих наукових, мистецьких, архітектурних проектів. Ейфорія від віри у створення «нового» світу, побудови «справедливого» суспільства для представників всіх соціальних верств характеризувала загальні настрої та надихала інтелектуалів й митців на творчі пошуки. Проте, період «загравання» радянської влади з елітами був нетривалим. Її авторитарна сутність, з актуалізацією на мілітаризацію країни, не залишала простору для творчої ініціативи та розвитку індивідуальності. На початку першої п’ятирічки у владних кулуарах було прийнято рішення про відмову від масового спорудження комфортного житла для робітників. Усі ресурси планувалося зосередити на будівництві об’єктів важкої промисловості. Тому футуристичні проекти «Нового Харкова» і «Великого Запоріжжя» були відхилені через їх невідповідність істинній державній урбаністичній доктрині періоду індустріалізації.