СТАРООБРЯДЦІ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВОСЛАВНОЇ МІСІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета дослідження – висвітлити релігійне життя старообрядців Катеринославської єпархії на початку ХХ ст. та проаналізувати специфіку діяльності православної місії в їх середовищі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, авторській об’єктивності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, конкретизації, узагальнення) і спеціально-історичних (проблемно-хронологічного, історико-генетичного, історико-типологічного) методів. Використання проблемно-хронологічного методу дозволило проаналізувати релігійне життя старообрядницьких громад Катеринославської єпархії, виявити особливості віросповідної політики правлячої православної церкви у відношенні до старообрядців в певних хронологічних рамках. Історико-генетичний метод застосовувався при аналізі трансформацій старообрядництва Катеринославської єпархії та конфесійної політики православної церкви. Історико-типологічний метод був важливий при вивченні внутрішнього розподілу та конфліктності в старообрядництві Катеринославської єпархії, а також використовувався при розгляді форм реалізації конфесійної політики. Наукова новизна полягає в тому, що вперше на маловідомих матеріалах єпархіальної періодики початку ХХ ст. комплексно розкрито внутрішній розподіл старообрядництва Катеринославської єпархії, протікання конфлікту між окружниками і неокружниками, розглянуто форми та методи місіонерської діяльності панівної православної церкви. Висновки. Встановлено, що на початку ХХ ст. в межах Катеринославської єпархії проживало близько 10000 старообрядців, з яких переважна частина належала до попівців-окружників, а значно меншими були громади неокружників, безпопівців та біглопопівців. Найвпливовішим центром старообрядців-окружників в Катеринославській єпархії було с. Городище, де вони складали більшість населення, а для безпопівців – с. Орєхово, для неокружников – с. Камєнскоє. Вагомого значення набув і духовний центр старообрядців Донбаського регіону – Преображенський скит. В основі внутрішніх конфліктів у громадах були стосунки зі священиками, які своїми вчинками викликали обурення у пастви. Особливого розголосу набула справа С. Токарева – священика старообрядців с. Орєхово, який з меркантильних поглядів вирішив перейти в православ’я. Досить гострим був конфлікт в поповщині, між окружниками та неокружниками, який поступово йшов на спад після акту примирення в 1906 р., хоча частина вірян, зокрема в с. Городище, його категорично не сприймала. Варто відмітити, що на шляху до примирення партія окружників у 1902 р. зіткнулася з інспірованою провокацією відносно їхнього Московського архієпископа Іоанна (Картушина), яку вдалося викрити саме завдяки увазі та непоступливості представника громади с. Городище, – М. Риндіна. «Боротьба» із старообрядництвом була одним з пріоритетних напрямів роботи інституту православного місіонерства в єпархії. Опонентами єпархіальних місіонерів ставали як представники місцевого духовенства та рядові старообрядці, так і визнані авторитети – старообрядницькі начотчики К. Перетрухін, В. Зеленков, Л. Пічугін та ін. Незважаючи на високий рівень організації та роботи інституту місіонерства, безпосередні успіхи місії були обмежені.