Інтермарум: історія, політика, культура

ПОЛЯКИ В ІСТОРІЇ ПРИДНІПРОВ’Я ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

Олег Журба — пт, 30 тра 2025 00:00:00 +0300

Запропоновано рецензію на дослідження дніпровського історика Віктора Заруби, присвяченого діяльності і творчості у Придніпров’ї відомого польського історика та громадського діяча Мар’яна Дубецького (1838–1926). Особлива заслуга автора полягає у поверненні цього імені до регіонального та загальноукраїнського контексту. У дослідженні Віктора Заруби запропоновані концептуальні новації в галузі регіональної історії та історіографії. Джерельна база дослідження спиралася на оригінальні архівні матеріали, біоісторіографічну літературу, его-документи, двотомник автобіографічних та історичних есеїв польського історика. Рецензована робота суттєво розширює уявлення про катеринославську регіональну історіографію як складне, негомогенне, багатонаціональне культурне явище, до якого не можна не включати творчість М. Дубецького, як представника одного із національних потоків катеринославської інтелектуальної еліти, що поряд із іншими творила неповторний, специфічний регіональний культурний ландшафт.

ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ДОБИ: СТРАТЕГІЇ РЕВІТАЛІЗАЦІЇ Й СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ НА ПРИКЛАДІ ФОЛЬКЛІНГЕНСЬКОГО МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМБІНАТУ В НІМЕЧЧИНІ

Поліна Вербицька — пт, 30 тра 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є висвітлення європейського досвіду ревіталізації індустріальної спадщини та сталих стратегій розвитку туризму на прикладі пам’ятки Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - Фольклінгенського металургійного комбінату в Німеччині. Методологічна основа дослідження базується на аналізі наукових праць і застосуванні кейс-методу (сase study) у ході «польових робіт», здійснених авторкою під час відвідин металургійного комбінату у Фольклінгені у 2024 році. Це дозволило виокремити інноваційні підходи до конструювання нового обличчя об'єкта індустріальної спадщини й постіндустріального ландшафту регіону Саар у Німеччині. Наукова новизна. Обґрунтовано важливість збереження індустріальної спадщини у взаємозв'язку із соціальною ідентичністю й принципами сталого розвитку. На прикладі досвіду ревіталізації об’єкту Світової спадщини ЮНЕСКО – металургійного заводу у Фольклінгені, продемонстровано інноваційні підходи перетворення пам’ятки в європейський центр мистецтва, індустріальної культури й туризму. Висновки. Проаналізовано теоретичні засади ревіталізації і сталого розвитку індустріальної спадщини й туризму. Обґрунтовано, що переосмислення функціональності індустріального об’єкта є свідченням соціальної трансформації і зміни пріоритетів економічного розвитку. Взаємозв'язок об’єкта індустріальної спадщини, спільноти й постіндустріального ландшафту стимулює формування почуття ідентичності в процесі соціальної взаємодії та є рушієм сталого розвитку місцевої громади. Встановлено, що металургійний завод у Фольклінгені є втіленням технічних досягнень промислових революцій у XIX - початку XX століть, а також історії становлення Саарського промислового регіону. Представлено інноваційні підходи, втілені в музейних просторах, культурному і природному ландшафті Фольклінгенського металургійного заводу як успішний приклад його ревіталізації й сталого розвитку туризму. Ознайомлення із європейським досвідом може потенційно вплинути на розвиток індустріальної спадщини і туризму в Україні в умовах післявоєнної реконструкції.

ЄВРЕЙСЬКІ ЗЕМЛЕРОБСЬКІ КОЛОНІЇ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ХІХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ, ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА НАСЛІДКИ СТВОРЕННЯ

Ігор Слобожан — пт, 30 тра 2025 00:00:00 +0300

Мета статті полягає в аналізі процесу організації єврейських землеробських колоній на теренах Волинської губернії протягом ХІХ ст. та визначенні його особливостей. Методологія дослідження базується на застосуванні принципів системного підходу та використанні загальнонаукових методів (аналізу, узагальнення, індукції тощо), а також методів історичного дослідження (історико-типологічного; історико-системного та історико-порівняльного). Наукова новизна. В статті конкретизовані відомості щодо специфіки єврейської землеробської колонізації саме у Волинській губернії, зокрема, її планів і фактичної реалізації. На основі вивчення документів губернської влади було узагальнено основні причини провалу урядового проєкту єврейської колонізації на Правобережжі та визначено його як одного з передвісників розвитку регіонального сіоністського руху. Висновки. Єврейська землеробська колонізація на території Волинської губернії офіційно була розпочата у 1835 р., із наданням права євреям купувати землю для створення поселень євреїв-землеробів. Від 1844 р. царський уряд запровадив масштабний проєкт утворення єврейських колоній на казенних землях губернії, метою якого було перетворення євреїв із «паразитуючої спільноти» на євреїв «продуктивної праці». Він передбачав облаштування 600 єврейських сільськогосподарських домогосподарств. На думку влади, це був один із напрямів вирішення «єврейського питання» та способом асиміляції євреїв. Проте низка причин об’єктивного та суб’єктивного характеру завадила реалізації проєкту. Тому у 1859 р. проєкт згорнули, ліквідували більшість колоній та перевели євреїв-землеробів до міщанського стану.

ДІТОЗГУБНИЦТВО ЯК НАСЛІДОК ПОЗАШЛЮБНИХ СТОСУНКІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ТРАДИЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. (НА ПРИКЛАДІ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ)

Сергій Черноліхов — пт, 30 тра 2025 00:00:00 +0300

Метою роботи є дослідження явища дітозгубництва як наслідок позашлюбних стосунків; воно спрямоване на реконструкцію суспільного уявлення про позашлюбне материнство і виявлення причин поширеності девіантних форм жіночої поведінки, які призводили до смерті небажаної дитини. Методологія дослідження базується на методах соціальної історії, жіночих студій, історії повсякдення, що дозволяє висвітлити особливості досліджуваної проблематики. Наукова новизна полягає у виявленні взаємозв’язку між явищем дітозгубництва та наслідками позашлюбних стосунків у контексті регіональних особливостей Правобережної України ХІХ ст., а також у введенні до наукового обігу раніше не опублікованих джерел. Висновки. Позашлюбні стосунки не були абсолютно заборонені в українському традиційному суспільстві та перебували під впливом подвійної моралі: зокрема, у традиційні культурі толерувались дошлюбні стосунки під час вечорниць, але народження дітей мало відбуватися лише у шлюбі. Найпоширенішими причинами вступу жінок у позашлюбні інтимні стосунки були обіцянки чоловіків одружитися, а також прагнення самих жінок підвищити шанси на одруження та покращення матеріального становища. Однак після настання вагітності, чоловіки часто відмовлялися від відповідальності. Найбільш вразливими категоріями жіноцтва виявилися молоді дівчата, вдови, солдатки, формально одружені жінки, які під впливом страху та сорому перед громадою приховували свою вагітність, не зверталися за допомогою під час пологів, що призвело до поширення дітозгубництва. Крім цього, дітозгубництво постає як одна з форм приховування небажаного материнства, поряд з абортами, дітовбивствами та залишенням новонароджених. Таким чином, усі форми девіантної поведінки, спрямованої проти життя дитини, свідчать, що позашлюбні стосунки не були рідкісним явищем в українському суспільстві, проте суворі моральні приписи змушували жінок приховувати наслідки такої інтимної свободи ціною дитячого життя.

ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ В ЧЕРВОНІЙ АРМІЇ ТА ПАРТИЗАНСЬКИХ ЗАГОНАХ У РОКИ НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ: ПРОФІЛАКТИКА, МЕТОДИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТА ТАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ

Володимир Гінда — пт, 30 тра 2025 00:00:00 +0300

Мета статті дослідити розповсюдження венеричних хвороб у військах Червоної армії та партизанських з’єднаннях поміж військовослужбовців, розкрити масштаб проблеми та методи її вирішення командним складом і запровадження профілактичних заходів медичним персоналом, показати як бійці та командири самотужки намагалися боротися з хворобами. Автор також намагається проаналізувати використання Червоною армією та Вермахту венеричних хвороб в якості інструменту ведення війни. Методологія. У розвідці використовувався інструментарій історії повсякдення в умовах війни, досліджень турботи про тіла, які зазнали насильства під час війни, політики та практики допомоги іншим, соціально-історичний аналіз, міждисциплінарні підходи, джерелознавчий і дедуктивний методи. Наукова новизна статті полягає у вивченні розповсюдження та лікування венеричних недуг у Червоній армії та партизанських загонах, намаганні військового командування впливати на проблему не лише через медикаментозне лікування, а використання різних санітарно-профілактичних та виховних заходів, спробах німецької армії розповсюджувати статеві хвороби у радянських військах з метою їх дестабілізації. Висновки. На основі наявного матеріалу автор доходить до висновків, що наприкінці німецько-радянської війни у військах Червоної армії та партизанських з’єднаннях однією із багатьох медичних проблем було розповсюдження венеричних хвороб, а зважаючи на їх тривалий термін лікування, військовослужбовці іноді навмисно інфікувалися, аби уникнути бойових дій на фронті. Військове керівництво намагалося боротися з недугами різними методами. Найпоширенішими серед них були: профілактичні бесіди, медикаментозне та амбулаторне лікування, масові огляди цивільних жінок, інколи, переважно в партизанських загонах, доходило до розстрілу тих, кого вважали джерелом інфекції. Незважаючи на різноманітні заходи, повністю викорінити венеричні хвороби поміж солдатів Червоної армії та радянських партизанів під час війни, не вдалося. Аналіз спогадів учасників німецько-радянської війни та військові документи дають змогу припустити, що обидві сторони протистояння нерідко використовували хворих на венеричні недуги, для їх розповсюдження ворожому таборі.

ЗНАТИ СЕЛО: ПОВСЯКДЕННА ІСТОРІЯ, ПАМ’ЯТЬ І ДЖЕРЕЛА ПІЗНЬОРАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Мирослава Смольніцька, Марина Баришполець — пт, 30 тра 2025 00:00:00 +0300

Мета дослідження – виявити аналітичний потенціал локальних джерел для осмислення соціокультурних трансформацій у сільському соціумі 1985–1991 рр. Методологія поєднує мікроісторію, антропологію повсякденності, просторову критику та постколоніальний аналіз. Наукова новизна. Локальні джерела інтерпретовано як носії знання, а структура «мікро в макро» дозволила зібрати фрагменти повсякденного досвіду в цілісну аналітичну картину змін. Висновки. Господарські, просторові та памʼяттєві практики постають як багатовекторні відповіді на кризу пізньорадянського періоду. У сукупності вони виводять громаду з позиції об’єкта історії та утверджують її як суб’єкта.

РЕГІОНАЛЬНІ МІЖКОНФЕСІЙНІ ОБ’ЄДНАННЯ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ ХХ – У ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХІ СТ.

Ірина Мякінченко, Юрій Малихін, Ольга Іщук — пт, 30 тра 2025 00:00:00 +0300

Метою роботи є дослідження процесів формування регіональних міжконфесійних об’єднань в новітній період історії України. Методологія наукового дослідження ґрунтується на використанні комплексу загальнонаукових, спеціальних історичних методів та міждисциплінарного підходу. Наукова новизна роботи полягає у тому, що у статті, на основі широкої джерельної бази уперше комплексно розглянуто процеси формування регіональних міжконфесійних об’єднань в України наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. У результаті автори приходять до таких висновків. У період незалежності в Україні була створена мережа регіональних міжконфесійних об’єднань. Вони виступили консультативно-дорадчими органами місцевої влади. Перше регіональне міжконфесійне об’єднанням було створене у 1992 р. в Криму. Активна поява регіональних міжконфесійних об’єднань розпочалася у середині 2000-х років. Ними стали міжцерковні ради при місцевих органах виконавчої влади. Наступний етап появи регіональних міжконфесійних органів був започаткований наприкінці 2013 р. Відносини між регіональними міжконфесійними об’єднаннями та владою на місцях набули партнерського характеру. Вони сприяли оптимізації державно-церковних відносин у регіонах. Діяльність регіональних міжконфесійних структур актуалізувалася в умовах повномасштабної російсько-української війни.