Інтермарум: історія, політика, культура

РОЛЬ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВИХ ПРОЄКТІВ У НАЛАГОДЖЕННІ ЕФЕКТИВНОЇ СТРАТЕГІЧНОЇ СПІВПРАЦІ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ

Йоанна Ґетка , Моніка Ґронцька, Ростислав Крамар — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою статті є висвітлення неоімперської політики Росії, яка на різних історичних етапах використовує ті самі соціотехніки, що спрямовані на дестабілізацію Європи, особливо Центрально-Східної, яку Москва вважає сферою свого впливу та буферною зоною між Росією і рештою європейського континенту. Автори статті представляють російський наратив про польсько-українські відносини, що спрямований на розпалення конфліктів, нагадування про історичні суперечки й провокування проблем у двосторонніх відносинах. В статті наголошено на тому, що російська пропаганда має інституційну підтримку в сфері освіти. Нові покоління росіян вивчають історію у світлі «Концепції нового навчально-методичного комплексу з вітчизняної історії», яка зміцнює поширені російською владою культурні міфи про поляків, українців та польсько-українські стосунки. Мета статті – запропонувати вирішення проблеми на основі аналізу даних.

Методологія. Під час підготовки статті використані базові принципи історичного та культурологічного пізнання: історизму, науковості, об’єктивності. Конкретні пошукові завдання дослідження вирішувались засобами історико-порівняльного та культурологічного методів (аналіз різних джерел та формування відповідних положень й висновків дослідження); та критичного аналізу джерел. Сформульовані у статті вступні висновки зроблені за матеріалами опитувань.

Висновки. Аналіз стану знань молодих поляків про українців та українську культуру й історію України, а також молодих українців про поляків, польську культуру та історію Польщі доводить, що, незважаючи на майже два роки інтенсивних контактів, спричинених повномасштабним російським вторгненням в Україну, вони небагато знають одне про одного. Це все ще дає Росії підстави для дезінформаційної діяльності, дозволяє їй формулювати різні наративи для поляків і українців, і таким чином діяти на шкоду побудові добросусідських польсько-українських відносин. Демістифікація міфів про ідентичність, які використовує Росія для розпалювання польсько-українських конфліктів, є величезним викликом для сучасних українських гуманітаріїв. Діагностика стану знань про історію, культуру та систему цінностей серед молодого покоління поляків та українців, які починають своє професійне життя, має стратегічне значення. Подолання існуючих культурних стереотипів шляхом передачі достовірних знань, діяльності для інтеграції та побудови міжкультурного діалогу, усвідомлення значення існування польсько-української спільноти зі спільним історичним досвідом є основою для побудови тривалих добросусідських стосунків у майбутньому. Таке дослідження проводитиме польсько-українська дослідницька група в рамках проєкту «Welcom in Polszcza», який фінансує Фундація розвитку польської науки.

Ключові слова: Польща, Україна, історія України, польсько-українські культурні контакти, російський культурний імперіалізм, 2022, російська агресія в Україні.

ВОЛИНСЬКИЙ ГУБЕРНСЬКИЙ МАГІСТРАТ: ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІМПЕРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА (1796–1797)

Андрій Шевчук — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою статті є аналіз процесу конструювання у прикордонній Волинській губернії станового імперського судочинства для містян. Для визначення місця новоствореного губернського магістрату в судовій системі регіону необхідно встановити теоретичні та практичні сторони його діяльності.

Методологія базується на поєднанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів із принципами історизму, системності, науковості, що дозволило зосередитися на функціонуванні одного з елементів станової судової системи для містян.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше на основі архівних матеріалів було проаналізовано діяльність структури, яка була відмінною від річпосполитського аналогу та вже діяла у внутрішніх губерніях імперії, а також зроблено висновки про її місце в системі станового судочинства для містян. Доведено, що головну роль у роботі установи відігравали немісцеві чиновники та канцеляристи. Визначено коло питань, які вирішувалися у магістраті.

Висновки. Імперська політика після інкорпорації Правобережжя була спрямована на лише на повне підпорядкування місцевих шляхти та міщанства, але й пошук їх лояльності. Здійснювалося це за допомогою конструювання адміністративних і судових установ згідно «Учреждений…» 1775 р. Міщани та купці отримали власну систему судочинства. Ревізійно-апеляційною ланкою для судів першої інстанції – міських магістратів виступив Волинський губернський магістрат, де на посадах перебували немісцеві чиновники та канцеляристи. Внутрішнє життя установи було традиційним для того часу: відрядження чиновників, невиконання наказів керівництва, помилки при оформленні документації тощо. Зміна на престолі призвела до ліквідації станового судочинства, організованого згідно «Учреждений…» 1775 р.

КОЛОНІАЛЬНИЙ ПРОЄКТ ІМПЕРІЇ: ДЕРЖАВА РОМАНОВИХ ТА ЇЇ ЄВРЕЙСЬКІ ПІДДАНІ

Артем Харченко — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Вступ. Переосмислення імперської спадщини в Україні вчергове набуло актуальності з огляду на поточну війну. Однією з ділянок гуманітарного знання, яку охопив цей процес, є єврейські студії. «Єврейське питання», сформульоване імперським істеблішментом у «довгому XIX ст.», розглянуто як один з колоніальних проєктів Російської імперії. Мета статті. Дослідницьким завданням є представлення цього проєкту в його основних характеристиках, співставлення його розвитку із контекстом соціально-економічних та суспільно-політичних змін в суспільстві. Важливим моментом дослідження є також відстеження змін у історіографії, увага до авторів які висвітлювали питання відносин імперської влади та єврейських підданих. Науковою новизною у дослідженні є запропонований методологічний інструментарій, використання постколоніальної теорії та студій субалтернів у дослідженні єврейського населення Російської імперії. Висновки. Обраний підхід дозволив окреслити особливості імперської політики на українських землях – півдні імперії, наголосити на суб’єктності єврейського населення у взаємовідносинах із владою. Тим не менш, перед нами колоніальний проєкт, ідеологію, практики та мову якого можна описати як орієнталістські. В «довгому XIX ст.» виділено два періоди, в межах яких діалог імперії та євреїв мав свої особливості.

ІМПЕРСЬКА ПОЛІТИКА ХІХ СТ. У БОРОТЬБІ З ДІТОЗГУБНИЦТВОМ (НА ПРИКЛАДІ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ)

Олександр Максимов — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою роботи є аналіз факторів, що впливали на процес становлення імперського законодавства щодо дітозгубництва та висвітлення специфіки виконання судових рішень, пов’язаних з цим видом злочину.

Методологія дослідження базується на використанні наукових інструментів історико-правових, імперських та жіночих студій, соціальної історії, частково – історичної антропології. Це дало можливість розглядати дітозгубництво у конкретно-історичних обставинах. На прикладі судових справ, розглянуто усі чинники, що впливали на окреслену проблематику.

Наукова новизна полягає у тому, що на основі архівних матеріалів, які представлені у Державному архіві Житомирської області, та широкому спектрі інших джерел, проаналізовано відомості про специфіку застосування покарань до жінок, які вчинили злочин проти життя дитини, а також факторів, що визначали імперську політику щодо подібних злочинів у другій половині ХІХ ст. (на прикладі Волинської губернії).

Висновки. Протягом другої половини ХІХ ст. в Російській імперії спостерігалась тенденція до пом’якшення вироків жінкам за такий злочин як дітозгубництво або інфантицид. Цьому сприяла низка факторів: незначна вартість життя немовляти в модерному суспільстві, що ймовірніше, пов’язувалось із значним перенаселенням, зокрема на Правобережжі. Подібні злочини не приносили великої шкоди державі (відносно до інших). Одночасно, розвиток медицини, зокрема психіатрії, та, відповідно інший погляд на жінку під час пологів та підвищення рівня гуманності в суспільстві, (часте співчуття злочинницям з боку суддів та присяжних засідателів) стали не менш важливими факторами винесення судових вироків.

ІДЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЖІНОЧОГО РУХУ НА ЗЛАМІ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ

Марія Ігнатенко — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Мета статті – з’ясувати особливості ідеології українського жіночого руху наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., проаналізувати взаємозвʼязок фемінізму із класичними ідеологіями націоналізму, лібералізму та соціалізму.

Методологія. У роботі застосовуються загальнонаукові та спеціальні історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-системний) методи дослідження, які дозволяють розкрити особливості ідеології українського жіночого руху наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., визначити вплив західноєвропейської феміністичної думки на український публічний простір. Також, застосовується методологія інтелектуальної історії та гендерних студій.

Наукова новизна. У роботі узагальнено та уточнено визначення поняття «фемінізм» як суспільно-політичної теорії, показано взаємозв’язок між ідеологією фемінізму та суспільно-політичними течіями націоналізму, лібералізму та соціалізму, продемонстровано пріоритетність національно-патріотичних ідеалів в українському жіночому русі над гендерними питаннями, що було зумовлено колоніальним поневоленням українських земель.

Висновки. Узагальнюючи дослідження ідеології українського жіночого руху на зламі ХІХ–ХХ ст., виділяється важливість розгляду фемінізму в контексті національних та гендерних студій. Дослідження підкреслює взаємозвʼязок між фемінізмом і націоналізмом, а також вказує на схожість сприйняття фемінізму в країнах третього світу та на українських землях. Ліберальний фемінізм відіграв ключову роль в розвитку Першої хвилі фемінізму на українських землях наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Ідеї ліберального фемінізму знайшли своє втілення в аналітичних творах Наталії Кобринської, що визначили напрямок української феміністичної ідеології. Прихильники соціалістичного фемінізму наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Михайло Павлик та Іван Франко, аргументували, що розвиток суспільства та вирішення жіночих питань пов’язанні зі змінами у соціальній структурі. Важливо подальше вивчення впливу класичних ідеологій на формування української феміністичної ідеології наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

«АЗІАТСЬКИЙ ВОРОГ»: ОБРАЗ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ПРОПАГАНДІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Олександр Мосієнко — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою статті є аналіз особливостей формування образу Російської імперії як ворога в австро-угорській пропаганді часів Першої світової війни.

Методологія: Загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення) застосовувались для збору інформації та її аналізу. Використані методи візуальної антропології, історії пропаганди. Аналіз отриманої інформації дозволив методом реконструкції відтворити зміст інформаційно-пропагандистських битв часів війни.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії, на основі зібраних матеріалів, було проаналізовано особливості австро-угорської пропаганди у створенні образу ворога з Російської імперії у роки Першої світової війни, відзначено аспекти створення образу внутрішнього ворога, зроблено висновки про результати пропаганди імперії Габсбургів.

Висновки. Австро-угорська пропаганда використовувала образ «загрози зі сходу». Встановлено, що вже в 1914 р. у військовослужбовців на передовій та населення в тилу сформувалися певні установки щодо Росії. Пропаганда виконала своє завдання із формування образу ворога. Розглядається процес створення спеціалізованих установ, що займалися пропагандою в Габсбурзькій імперії, використання таких засобів як карикатури та кінофільми. Образ зовнішнього ворога доповнився ворогом внутрішнім. Для Австро-Угорщини таким ворогом стало єврейське, польське та українське населення прикордонних територій. На внутрішньому інформаційному фронті візуальна пропаганда була представлена плакатами, поштовими листівками, фільмами. Висвітлено стан сучасного дослідження проблематики та окреслені перспективи подальших досліджень.

ДІЯЛЬНІСТЬ ТОРГОВЕЛЬНИХ ФІРМ ВОЛИНСЬКОГО ВОЄВОДСТВА НА ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКОМУ КОРДОНІ У 1920-х РОКАХ

Володимир Марчук — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою статті є аналіз діяльності польських торговельних фірм Волинського воєводства на східному кордоні Другої Речі Посполитої у 1920-х рр.

Наукова новизна полягає у введенні в обіг значної кількості невідомих досі наукових джерел щодо діяльності торговельних фірм на польсько-радянському кордоні в зазначений період.

Методологія. Стаття присвячена одній із сторінок економічної історії польсько-українського пограниччя, що і обумовило обрання в якості методологічних підходів наукових інструментів відповідних наукових напрямків. Конкретні пошукові завдання дослідження вирішувались і традиційними засобами проблемно-хронологічного (оптимальне залучення тематичної історіографічно-джерельної бази); історико-порівняльного (аналіз різних джерел та формування відповідних положень й висновків дослідження); критичного аналізу (критичне ставлення до різних джерел) методів.

Висновки. Перша половина 1920-х рр. стала часом активізації контрабандної торгівлі на волинській ділянці польсько-радянського кордону, що своєю чергою спричинило тут появу цілого ряду торговельних фірм, орієнтованих на закордонного покупця. Їхня діяльність постійно перебувала в полі зору представників польської державної влади, органів поліції, підрозділів охорони кордону. Протягом першої половини 1920-х рр. Польська держава шукала оптимальну модель організації охорони східного кордону держави. З передачею функцій з охорони польсько-радянського кордону підрозділам Корпусу охорони прикордоння, посилення захисту кордону з радянського боку, згортання НЕПу, призвели до поступового призупинення діяльності фірм та контрабандистів. На початку 1930-х рр. більшість фірм припинило свою діяльність, а їхні власники переорієнтовувалися на торгівлю на західному кордоні Другої Речі Посполитої.

ЕМІГРАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН З УРСР В УМОВАХ НЕПУ (НА ПРИКЛАДІ ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛИНСЬКОЇ АГЕНЦІЇ АТ «РУСКАПА»)

Ігор Слобожан — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Мета статті полягає у визначенні основних проблем та чинників еміграції євреїв та німців Волині-Житомирщини у 1920-их рр., а також висвітленні особливостей діяльності АТ «РУСКАПА», яка допомагала легально виїхати із СРСР у період НЕПу. Методологія. В ході дослідження були застосовані загальнонаукові методи (здійснювався аналіз доступних архівних документів та синтез інших джерел, які дозволили відтворити картину організації міграційних потоків). Використовувалися і методи історичного дослідження (історико-порівняльний: проведені паралелі з попередніми періодами та причинами різних міграційних хвиль), під час вивчення категорій громадян, які могли отримати дозвіл на виїзд та в’їзд до іншої країни – методи класифікації та типології. Наукова новизна. До наукового обігу введені нові документи, які представлені в архівному фонді Волинської агенції «РУСКАПА», що зберігаються у Державному архіві Житомирської області. Систематизовано умови еміграції періоду НЕПу та методи її регулювання радянською владою. Висновки. Чергова хвиля еміграції представників національних меншин (насамперед, євреїв та німців), стала показовою формою протесту проти умов економічного, релігійного життя, інших обмежень, які нав’язувала радянська політична система. Колишня Волинська губернія із центром у Житомирі, являла собою регіон з компактним проживанням німецької та єврейської громад, представники яких складали найвищий відсоток серед тих, хто скористався коротким «вікном можливостей» для виїзду за кордон, яке мало місце в СРСР в умовах НЕПу. Саме цим зумовлювалась наявність у місті представництва приватної компанії з організації еміграції. Проте виїхати із СРСР було непросто, як і потрапити в країну іміграції, що пов’язувалось із значними бюрократичними перепонами та аргументами доцільності дозволів/заборон для виїзду/в’їзду представників різних соціальних категорій та національних груп. Допомагала в цьому АТ «РУСКАПА», ліквідація якого стала наслідком згорнення НЕПу та перетворення СРСР на закриту «залізною завісою» тоталітарну систему.

МАТЕРІАЛИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ЖИТОМИРСЬКОГО РЕГІОНУ

Сергій Стельникович, Ірина Мякінченко — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою роботи є розгляд матеріалів Державного архіву Житомирської області як джерела вивчення нацистської окупації Житомирського регіону. Методологія наукового дослідження ґрунтується на основі загальнонаукових і спеціальних історичних методів з урахуванням базових принципів історичного пізнання. Наукова новизна роботи полягає у тому, що тут уперше комплексно охарактеризовано матеріали Державного архіву Житомирської області як джерело вивчення історії нацистської окупації Житомирського регіону. У результаті автори приходять до висновків, що відповідні матеріали Державного архіву Житомирської області можна поділити на «окупаційні» (трофейні) фонди; фонд організацій та формувань радянського руху опору; фонд Житомирської обласної комісії з розслідування злочинів нацистів, встановлення заподіяних ними збитків на території Житомирської області; архівні колекції; фонди, у яких історія нацистської окупації регіону представлена як додаткова; періодичні видання, брошури, листівки, фотоматеріали. Указані матеріали є основною джерельною базою для вивчення історії нацистської окупації Житомирської області.

ПОСТАТЬ, ПОГЛЯДИ, ІДЕЇ І НАУКОВИЙ ДОРОБОК ІВАНА ЛИСЯКА-РУДНИЦЬКОГО З ІСТОРИЧНОЇ РЕТРОСПЕКТИВИ: БІОГРАФІЧНО-ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД

Іван Ковальчук — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою дослідження є біографічно-історіографічний огляд постаті, поглядів, ідей та наукового доробку українського діаспорного вченого-історика та громадського діяча Івана Лисяка-Рудницького. Ключовим завданням є визначення впливу дослідника та його теоретико-методологічних узагальнень на сучасну йому та особливо – пострадянську українську історичну науку. Методологічну основу дослідження, перш за все, склали методи історіографічного аналізу та джерелознавчої критики. Саме завдяки аналізу наукового доробку І. Лисяка-Рудницького та досліджень, які присвячені його особі, вдалося цілісно охарактеризувати його внесок до української та світової історичної науки та визначити актуальність його досліджень у наш час. Наукова новизна полягає у висвітленні участі І. Лисяка-Рудницького у роботі Міжнародних конгресів істориків, особливо ХІІІ за ліком, який відбувався 1970 р. у Москві. Також доповненням наявного на даний час опису, стала деталізація його роботи над ідеєю налагодження контактів і співпраці між українською радянською та україно-американською діаспорною спільнотами істориків, чому зокрема була присвячена поїздка І. Лисяка-Рудницького до Києва наприкінці серпня 1970 р. Особливо цікавими виявились особисті враження вченого, які він занотував до свого щоденника. Висновки. Визначено непересічне місце І. Лисяка-Рудницького в науковому та інтелектуальному житті західної української діаспори у 1950 – 1980-х рр. Не зважаючи на не зовсім вдалу академічну кар’єру та незначну «публікаційну активність», дослідник отримав визнання і авторитет у науковому та громадському сегменті північноамериканського істеблішменту.

ЄВРЕЙСЬКА ГРОМАДА МІЗОЧА В 1939-1941 РР.

Роман Михальчук — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати становище єврейської громади в Мізочі після встановлення радянської влади в Західній Україні в 1939-1941 рр. На основі історіографічного доробку та джерельної бази, відтворити процес радянізації Західних областей України та прикладі волинського містечка Мізоч, показати негативні зміни у житті єврейської громади після встановлення радянських порядків в 1939-1941 рр. Методологія базується на засадах історизму та об’єктивності. Дослідження побудоване на основі загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Застосовано методи архівної евристики, наукової критики. Особливу увагу звернено на метод усної історії. Наукова новизна. На основі досягнень історіографії та широкого спектру джерел, проаналізовано зміни у статусі та становищі єврейської громади містечка Мізоч на Рівненщині після радянізації краю в 1939-1941 рр. Дослідження виконано на основі аналізу джерел, частина яких вводиться до наукового обігу вперше. Висновки. Початок Другої світової війни та окупація Західних областей України призвели до кардинальної зміни життя місцевих жителів. Встановлення радянської влади супроводжувалося насадженням насильницьких практик та тоталітарних порядків. Єврейська громада Мізоча потрапила під репресії - заборонено функціонування сіоністських організацій. Чимало євреїв-біженців намагалися втекти від Голокосту з окупованої Польщі і прибули в Мізоч, де зіштовхнулися зі свавіллям та репресіями радянської влади. Багато з них потрапили у Сибір, водночас така доля врятувала їх від Голокосту. Євреям заборонили займатися підприємництвом та бізнесом, вони змушені бути найманими працівниками. Значно знизився рівень їхнього життя.

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ ЖИТОМИРСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. І. ФРАНКА У РАДЯНСЬКУ ДОБУ

Світлана Кравчук — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою роботи є дослідження питання повсякденного життя студентів Житомирського державного університету ім. І. Франка у радянський період від 40-х до початку 90-х рр. Методологія наукового дослідження включає в себе як загальнонаукові, так і спеціально історичні методи, серед яких перш за все, метод усної історії та історії повсякдення. Наукова новизна роботи полягає у тому, що питання повсякденного життя студентів Житомирського державного університету ім. І. Франка не було об’єктом спеціального дослідження, а лише фрагментарно розглядалось у загальних наукових працях, присвячених історії цього навчального закладу. Тому авторка пропонує розширити базу досліджень у цьому напрямку, у тому числі і за рахунок особисто записаних свідчень. У результаті проведеного дослідження, авторка приходить до висновків, що повсякденне життя студентства Житомирського державного університету ім. І. Франка відображало соціально-економічні та культурні особливості різних десятиліть радянського періоду. Позитивні спогади та насиченість життя студентства пов’язуються не стільки з навчанням, як із включенням до так званої «культурно-масової» роботи, залученням студентства до сількогосподарських та інших робіт у сфері промисловості, значною кількістю педагогічних практик, специфікою щоденного побуту у гуртожитках. Проблеми економічного характеру сприймалися як тимчасові, політичні аспекти та загальна атмосфера, з нею пов’язана, у переважної більшості колишніх студентів не посідає у спогадах помітного місця.

МЕМУАРИ ЯК ЕГО-ДОКУМЕНТИ: ВЕКТОРИ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ НАРАЦІЇ, ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Антон Сичевський — Thu, 21 Dec 2023 00:00:00 +0200

Анотація

Метою статті є аналіз та огляд досліджень зарубіжних науковців щодо проблеми мемуарних джерел, їхнього трактування як его-документів; з’ясування сучасних теорій і дискурсів щодо мотивації та векторів внутрішньої нарації; студії з інтерпретації самопрезентації, вибудови сюжетних конструкцій в мемуарах/автобіографіях; висвітлення взаємовпливу соціального конструювання на пам’ять та розуміння власного «я». Методологія. В ході підготовки дослідження дотримано принципи історизму, багатофакторності, системності, соціокультурного, антропологічного та критично-аналітичного підходів. Застосовано методи історіографічного аналізу та синтезу, компаративістики, наукової критики, системно-аналітичний та історико-порівняльний. Наукова новизна полягає у розкритті концептуальних підходів зарубіжної гуманітаристики щодо вивчення джерельного потенціалу мемуарів, проблеми відображення подієвої рефлексії, пам’яті в письмовій самопрезентації. З’ясовано, що історична наука, соціологія, філологія, психологія активно звертається до студій мемуарів/автобіографій як унікального джерела персонального досвіду, уяви та демонстрації варіативності представлення минулого. Висновки. Мемуари слугують інструментом дослідження соціокультурного й історичного контексту життя та ідентичності їх авторів. Нині его-історія набуває популярності у зв’язку із поширенням інтервенційних автобіографій, які використовують й ті історики, які конструюють історію в реальному часі від першої особи. Его-документи значно розширюють рамки академічних дискурсів, демонструють взаємовідносини особистості та колективу. Відмінною рисою сучасних поглядів американських дослідників (як і авторів мемуарів) є тотожність, об’єднання термінології мемуаристики та автобіографій, тобто поява гібридної форми. Мемуари є виразником замінної традиції у відношенні до офіційної традиції, дають автономію для індивідуального бачення. Мемуари презентують персональні соціальні ролі та їх вплив на історичну реконструкцію. Мемуари/автобіографії є джерелами «автентичних» знань з повсякдення певного континууму, його цінностей на противагу усталеним уявленням, сконструйованим професійними істориками. Сенси пережитого зливаються у смислові формати і організовані у вектори автобіографічної нарації. Історик, який працює з его-документами, як писемними кодами, в ході дослідження отримує нове бачення/знання, яке і розкриває специфіку невідомих фактів, і руйнує сталість вже умовно або фактологічно сформованої думки, тобто ініціює ревізіонізм інформації та революцію в уже усталені твердження, які прирівнюють до канонів.