Інтермарум: історія, політика, культура

ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ПРОЦЕС: СОЦІОЛОГІЯ ПРИКОРДОННЯ ПРО УКРАЇНУ І ПРО УКРАЇНЦІВ

2026-06-05T10:56:21+03:00

Рецензія на монографію: Анета Румак, Сергій Троян. Ідентичність людини прикордоння : Монографія / пер. В. Саган. Київ : Видавничий дім «Кондор», 2025. 200 с.

ФРЕЙМІНГ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ В ОФІЦІЙНОМУ ТА ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ ПОЛЬЩІ

2026-06-04T15:49:36+03:00

Мета. Комплексний аналіз фреймінгу російсько-української війни в дискурсі державних інституцій, політичних еліт та інтелектуалів Польщі як чинника, що визначає сучасну європейську політичну реальність. Методологія. Застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує інструментарій історії міжнародних відносин, політичної філософії та критичного дискурс-аналізу. Використано історико-порівняльний, контент-аналіз та загальнонаукові методи. Наукова новизна. Системно узагальнено польський офіційний та інтелектуальний дискурс крізь призму категорії «фреймінгу». Доведено наявність консенсусу щодо трактування РФ як неоімперської загрози, а війни — як екзистенційного виклику для Центрально-Східної Європи. Висвітлено роль історичної пам’яті та стратегічної культури у формуванні цих оцінок. Висновки. Встановлено, що польська рамка сприйняття війни поєднує безпековий реалізм із моральним імперативом підтримки України. Ця модель сприяє консолідації суспільства та впливає на формування загальноєвропейської стратегії безпеки. Дослідження окреслює перспективи вивчення трансформацій стратегічної культури Європи в умовах глобальної нестабільності.

ВПЛИВ ДЕМОКРАТИЧНИХ ІДЕЙ НА УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ МІЖДЕРЖАВНІ ВІДНОСИН: ВІД ПОЛЬСЬКИХ ДЕМОКРАТІВ УКРАЇНИ ДО ПАРИЗЬКОЇ «КУЛЬТУРИ»

2026-06-04T16:31:48+03:00

Мета дослідження – дослідити вплив демократичних ідей та переконань польської інтелігенції з України на формування українсько-польських державних відносин та їх спадкоємність у колах польської опозиції, об’єднаної навколо паризького часопису «Культура» у ХХ ст. Методологія ґрунтується на використанні загальнонаукових принципів та методів дослідження – системності, об’єктивності та історизму. Використання методів компаративістського та текстуального аналізу в часовому та регіональному вимірах дозволило з’ясувати спадкоємність демократичних ідей впродовж ХХ ст. Наукова новизна полягає у дослідженні процесу поширення, втілення, спадкоємності прогресивних ідей польських демократів першої третини ХХ ст. та їх логічне продовження в опозиційному середовищі польської інтелігенції, що сформувалося навколо журналів «Культура» та «Історичні записки». Важливим є визначення позитивного впливу цих ідей на демократичні процеси в Польщі та формування партнерських українсько-польських міждержавних стосунків. Висновки. Під час Української національної революції польське демократичне середовище в Україні створило партію Польська демократична Централізація, представники якої підтримали українські державницькі прагнення та взяли активну участь у роботі органів української влади. Під час боротьби УНР з більшовицькою Росією польські демократи взяли участь в українсько-польських переговорах, у формуванні східної політики Польщі, стали членами уряду УНР, входили у близьке оточення Ю. Пілсудського і були прихильниками політики федералізму та протетеїзму. Після Другої світової війни польські опозиційні сили, що сконцентрувалися у Парижі навколо журналу «Культура», його редактора Є. Ґедройця сформували середовище, ідейним підґрунтям якого були демократичні ідеї, налагодження дружніх українсько-польських відносин, визнання існуючих кордонів та відсутність територіальних претензій. Спадкоємність прогресивних ідей польських демократів з України, їх ставлення до польських «східних кресів» та української державності проявилося у публікаціях спогадів С. Стемповського та Г. Юзевського, листах та низці есе Єжи Стемповського. Наслідком активної діяльності польських опозиційних сил у Парижі, просування ідей українсько-польського партнерства стало сприяння демократичним процесам у комуністичній Польщі, що змінило свідомість більшості поляків та дозволило польському керівництву у 1991 році першими визнати незалежність України.

ІСТОРИЧНА ПОЛІТИКА ТА ОНТОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ РАМКИ ТА АНАЛІТИЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

2026-06-04T16:41:35+03:00

Мета: запровадити до наукового обігу в студіях історичної пам’яті, історіографії, політології та міжнародних відносин основні положення концепції онтологічної безпеки, понять мнемонічна тривога та мнемонічна безпека, запропонувати категоризацію типів історичної політики, пов’язаних з онтологічною безпекою. Методологія: використано методи текстуального аналізу, історичної компаративістики, неоконструктивістського підходу, студій пам’яті, безпекових студій. Стаття має міждисциплінарний характер, спрямована на розширення методологічного інструментарію історичних студій та студій колективної (культурної, соціальної) пам’яті, що одночасно підкреслює її новизну. Висновки: Концепція онтологічної безпеки дає можливість нелінійного розуміння фактичних даних та теоретичних міркувань, дозволяє поглибити дослідницьку та інтерпретаційну перспективу щодо мотивів, способів дії та результатів дій політичних акторів у сфері історичної політики. Ця концепція, застосована до мнемополітики, надає нам корисні інструменти для аналізу та розуміння явищ, які значною мірою є непроникними для інших теорій та підходів, що зосереджуються на раціональному виборі, розробці стратегій та розрахунках в стилі Realpolitik. Звернення до питань онтологічної тривоги дозволяє нам зрозуміти дії та вчинки, які з точки зору інших теорій виглядають ірраціональними та алогічними. Пізнавальний та аналітичний потенціял концепцій онтологічної, і відповідно, мнемонічної безпеки, розуміння природи мнемонічної тривоги та способів опанування цієї тривоги вартий для використання як в академічних студіях, в історіографії, політології, соціології (зокрема і в прикладній), так і в поточному аналізі політики, розробці стратегій інформаційної безпеки та протистояння гибридним формам агресії.

ГЕОПОЛІТИЧНИЙ КОНСТРУКТИВІЗМ ЮРІЯ ЛИПИ: УКРАЇНСЬКА ДОКТРИНА ТА ЇЇ ЗІСТАВЛЕННЯ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ МОДЕЛЯМИ

2026-06-04T17:00:17+03:00

Мета статті полягає у здійсненні порівняльного аналізу геополітичної теорії Юрія Липи та європейських концепцій першої половини ХХ століття з метою визначення місця українського національного проєкту у загальноєвропейському дискурсі. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-генетичного та порівняльного підходів, дискурсивного аналізу. Використовується конструктивістський підхід, що трактує геополітику як результат культурних та ідеологічних конструктів. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше здійснено системне зіставлення української доктрини Ю. Липи, яка поєднує національну ідею з просторовими концепціями першої половини ХХ століття. Висновки. Зіставлення Чорноморської доктрини з теоріями Ф. Ратцеля, Р. Челлена, Г. Маккіндера, К. Хаусхофера показує, що Ю.Липа трансформував їх у власний конструктивний проєкт, де національна ідея виступає рушієм економічної та культурної консолідації. Європейські геополітичні підходи простору існування («Lebensraum»), «Серцевинної землі» («Heartland»), пан-ідеї співіднесені з українською національною перспективою, формуючи оригінальну модель регіональної співпраці. Особливе місце у його проєкті займав Чорноморський простір, зокрема Крим, який мислитель трактував як ключ до контролю над торговельними шляхами, річковими системами та стратегічними регіонами Кавказу й Каспію.

ЄВРЕЇ-БІЖЕНЦІ В ХАРКОВІ В ПЕРІОД ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: (НЕ)ВИДИМА МЕЖА СМУГИ ОСІЛОСТІ

2026-06-05T09:18:23+03:00

Вступ. В період Першої світової війни, який завершився політичною катастрофою для Російської імперії, і продовжився низкою революцій, єврейське населення було одним з головних акторів в подіях на українських землях. Обмеження мобільності євреїв в імперії на той час виглядало очевидною архаїкою, і політичні зміни певною мірою легалізували внутрішню міграцію, яка була активною з середини XIX ст. Велика війна порушила звичні міграційні потоки до Харківської губернії, вперше активно позначивши на міграційній мапі польські та білоруські землі, балтійські губернії. Втім, до революційних подій нові мігранти/біженці залежали від сталої моделі – бюрократичної процедури, яка змушувала пояснювати доцільність їх перебування у місті. Метою статті є дослідження мобільності єврейських біженців до Харківської губернії та її адміністративного центру в роки Великої війни. Науковою новизною статті є дослідження історіографічного питання стосовно фактичної відміни Смуги єврейської осілості з початком війни, що у випадку Харкова не підтверджується на рівні джерел. Висновки. Велика війна стала каталізатором до усунення обмежень єврейської спільноти, зокрема у питанні мобільності. Однак, лише падіння режиму і революційні події завершили цей процес. До того моменту, в Харківській губернії та її центрі опинилися тисячі євреїв, які не були позбавлені дотримання бюрократичних процедур щодо свого перебування за межею Смуги осілості, як і підозр стосовно політичної нелояльності. Біженці від війни, чи примусово переміщені з прифронтових територій, євреї мусили шукати легальних причин для свого перебування у місті. В той же час, для багатьох євреїв війна стала приводом переїхати до великого міста з його можливостями – шлях який долався єврейськими мігрантами вже пів століття перед війною.

МІФОЛОГІЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОПАГАНДИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

2026-06-05T11:06:27+03:00

Метою статті є висвітлення основних етапів формування російської міфологізації власної та української історії й використання сконструйованих міфів у своїй пропаганді впродовж попереднього періоду та в умовах збройної агресії і повномасштабного вторгнення в Україну. Методологія дослідження. У процесі підготовки цієї публікації нами були використані ряд взаємопов’язаних методологічних принципів, підходів і методів. Зокрема, культурологічний та системний підходи. Також методи аналізу та синтезу для розкриття змісту ряду ключових понять. Наукова новизна полягає у структурному розгляді формування російських історичних міфів і власне процесу міфологізації російської та української історії. Розкрито історичний розріз російського «викрадення» української історії, її підміна та фактичне заперечення самих понять «українська нація» та «українська історія», що безпосередньо вилилося у повномасштабну військову агресію проти нашої Батьківщини. Висновки. Міфологізація історії є одним із ключових інструментів російської пропаганди в умовах російсько-української війни. Її сутність полягає не лише у фальсифікації окремих історичних фактів, а й у створенні цілісної псевдоісторичної картини, покликаної легітимізувати імперські претензії Росії на українські землі, заперечити самостійність української нації та поставити під сумнів право України на власну державність. Російський історичний міф, сформований ще в імперський період і частково трансформований у радянській історіографії, ґрунтується на уявленні про «спільне походження», «єдиний народ», «історичну єдність» та нібито природну належність України до російського політичного й культурного простору. У сучасних умовах ці міфологеми набули виразно агресивного й мобілізаційного характеру. Вони використовуються не лише для впливу на масову свідомість російського суспільства, а й для ідеологічного обґрунтування анексії Криму, війни на Донбасі, повномасштабного вторгнення 2022 р. та спроби знищення української державності. Особливо небезпечною є підміна історичної реальності пропагандистськими конструкціями, у яких Україна постає не як суб’єкт власної історії, а як штучне утворення, створене зовнішніми силами або радянською владою.

ПОШТОВІ МАРКИ ПЕРІОДУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ІСТОРИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ, ТИПОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА ЕКСПЕРТНОЇ ОЦІНКИ

2026-06-05T09:45:05+03:00

Дана робота присвячена комплексному аналізу випусків поштових марок, що були здійснені державами-учасницями Першої світової війни у 1914-1918 роках. В роботі розглянуто стандартні та комеморативні випуски провідних країн (Великої Британії, Франції, Німеччини, Австро-Угорщини); окупаційні та наддруки – марки, що маркували зміну кордонів та сфер впливу; благодійні (напівпоштові) марки, які були створені для підтримки армії, сиріт та поранених; українські державні випуски, що ілюструють етапи боротьби за суверенітет.

Окрему увагу приділено методології оцінки філателістичних об’єктів. Визначення вартості поштової марки – це процес, що базується на роботі з провідними світовими каталогами (Scott, Michel, Stanley Gibbons, Yvert et Tellier), результатами аукціонів та ретельному аналізі фізичного стану екземпляра. У сучасному світі марки періоду Першої світової війни є не лише об’єктами колекціонування, а й свідками «Великої війни», що зафіксували в собі обличчя монархів, технічний прогрес озброєнь та трагізм людських доль.

Наукова новизна розвідки полягає в комплексній інтерпретації марки як історичного джерела вивчення воєнної історії Першої світової війни. Окрім того, запропонована типологізація «воєнної» філателії, де подано чітку класифікацію специфічних випусків воєнного часу, що до цього не об’єднувалися в одному дослідженні – пропагандистські, благодійні випуски та випуски з наддруками. Розроблено комплексну методику експертної оцінки марок, яка базується не лише на філателістичних характеристиках, а й на індексі соціокультурного впливу.

ВИХІД З „ДОМУ РАБСТВА”: РЕПАТРІАЦІЯ ЛИТОВСЬКИХ ЄВРЕЇВ ІЗ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ 1920-х РР.

2026-06-05T09:58:02+03:00

Мета роботи – проаналізувати процес репатріації литовських євреїв із радянської України на початку 1920-х рр., визначити його масштаби, особливості та основні перешкоди. Методологія базується на аналізі архівних документів радянських установ, а також на поєднанні інституційного підходу з мікроісторичним аналізом індивідуальних кейсів. Наукова новизна полягає у реконструкції процесу репатріації на основі раніше малозалучених архівних джерел та в обґрунтуванні тези про його інструментальний характер як засобу державної політики. Висновки. На території радянської України перебувало понад 65 тис. біженців із Литви, з яких понад дві третини становили євреї; у 1921–1922 рр. вдалося репатріювати близько 25–30 тис. осіб, зокрема 17–20 тис. євреїв. Репатріація не була суто гуманітарним процесом, а використовувалася обома державами у власних інтересах, унаслідок чого значна частина біженців залишилася поза захистом обох держав.

ІДЕОЛОГІЧНА МОБІЛІЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ В РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ: ІНСТИТУЦІЙНЕ РОЗГОРТАННЯ МОДР НА ВОЛИНІ-ЖИТОМИРЩИНІ ЯК ПОЛІТИЧНОГО ІНСТРУМЕНТУ (ПЕРША ПОЛОВИНА 1920-Х РР.)

2026-06-05T10:18:24+03:00

Мета статті полягає у вивченні діяльності осередків Міжнародної організації допомоги борцям революції (МОДР) як інструменту ідеологічної мобілізації населення Волині-Житомирщини у першій половині 1920-х рр., а також у виявленні їх ролі в умовах радянсько-польського прикордоння. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності та системності, загальнонаукові (аналіз, синтез) та спеціальні історичні методи (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний). Окрему увагу приділено методам джерелознавчого аналізу, текстології та дискурс-аналізу. Наукова новизна полягає у комплексному аналізі осередків МОДР в прикордонному регіоні та встановленні особливостей формування місії організації на агресивних і радикальних наративах. Висновки. Діяльність осередків МОДР у регіоні поєднувала допомогу учасникам лівих організацій та ідеологічні функції, сприяючи радянізації населення, а умови прикордоння зумовили активізацію конфронтаційного дискурсу щодо «радянської» та «польської» Волині й протистояння «білому терору».

СЕКСУАЛІЗОВАНЕ НАСИЛЛЯ І НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА: РАДЯНСЬКА ТА УКРАЇНСьКА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

2026-06-05T10:28:44+03:00

Мета статті – проаналізувати радянську та українську історіографію сексуалізованого насильства німецько-радянської війни, показати сучасні підходи вітчизняних істориків у вивченні цього питання. Автор розглядає проблему з позиції аналізу наукового доробку радянської доби та сучасної української історичної науки. Запропоновано класифікація праць науковців за тематичними блоками (сексуальне насилля в партизанських загонах, солдатами Вермахту, Червоної армії, серед остарбайтерів тощо). Методологія. Використані принципи об’єктивності, логічності й історизму, методи історіографічного аналізу та проблемно-хронологічний і порівняльний підходи. Відповідний науковий інструментарій дав змогу вивчити домінуючі дослідницькі інтерпретації та напрями теми сексуалізованого насилля під час німецько-радянської війни. Наукова новизна розвідки полягає у вивченні історіографічного доробку радянської та вітчизняної історичної науки даного питання, у спробі простежити мотиви звернення до нього партійних істориків і пропагандистів, аналізі феміністичного та антропологічного розвитку української історіографії. Висновки. Історіографічний аналіз дав змогу дійти висновку, що проблема сексуалізованого насилля під час німецько-радянської війни не була предметом історичних досліджень у радянській історіографії, а ті епізоди, які потрапляли до наукової літератури, мали фрагментарний та описовий характер. Українська історична наука в цьому напрямі розвивається під впливом зарубіжної, де окреслена проблема розглядається крізь призму феміністичного та антропологічного вимірів.

ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ ПІД ВПЛИВОМ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2026-06-05T10:40:15+03:00

Мета статті полягає в поданні характеристики інституційно-правових трансформацій системи науки, що планомірно здійснювалися під впливом євроінтеграційного вектору розвитку Української держави. Методологія дослідження базується на сукупності загальнонаукових та спеціально-історичних методів (джерелознавчі дослідження, систематизація, узагальнення, структурно-функціональний, історико-генетичний), які дозволяють комплексно дослідити особливості розвитку української науки з огляду на низку зовнішніх факторів й оцінити перспективи наявних тенденцій в історичній динаміці. Наукова новизна – представлення взаємозв’язку між євроінтеграційними тенденціями та інституційно-правовим розвитком наукової сфери через імплементацію державою ключових європейських стандартів функціонування дослідницької галузі. Висновки. У ході дослідження встановлено, що процес інтеграції українського дослідницького середовища до європейського наукового простору супроводжувався поступовим реформуванням галузі. Найбільш помітні зміни відбулися за напрямками удосконалення управління науковими процесами, регулювання академічної доброчесності, імплементації європейських критеріїв у площині оцінки наукової діяльності вчених, активізації упровадження політики відкритої науки та долучення вітчизняних вчених до міжнародних та європейських наукових проєктів і програм.