МОВНІ ТА ОСВІТНІ ПРАКТИКИ НА ТЕРИТОРІЯХ ЗАХІДНИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ХІХ СТ.: У ПОШУКУ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ

Анотація

Мовам належала одна із ключових ролей в націотворчих процесах ХІХ ст. Дослідження цих процесів в окреслений період неможливо поза межами імперського. Головним завданням запропонованої статті є аналіз та порівняння особливостей освіти та мовних практик, які характеризували розвиток єврейських та польських громад на так званих «західних окраїнах» Російської імперії. Ліквідація польських за характером навчальних закладів супроводжувалась розробкою варіантів включення польської молоді до загальноімперського контексту через систему освіти, й перш за все, вищу. Однак, збереження за польською статусу мови діловодства, судочинства, щоденного спілкування до Листопадового повстання 1830-1831 рр. значно ускладнило завдання асиміляції місцевих поляків.
Висловлюється припущення, що конкуруюче середовище, що було створене прихильниками використання івриту та їдишу, до яких долучались симпатики асимілітаційного проекту з орієнтацією на російську мову, сприяло кристалізації та унормуванню кожної єврейської мови із одночасним розвитком їх літературних стандартів. Проект зі створення єврейських вчительських інститутів з елементами світської освіти, російською мовою та російським керівництвом виявився нежиттєздатним через неможливість досягти їх узгодження з єврейською традиційно-релігійною освітою.
Методологія: у статті використано компаративний метод для порівняння мовних та освітніх практик представників польських та єврейських громад Південно-Західного та Північно-Західного краю протягом «довгого ХІХ ст.», елементи конструктивістської методології дозволили дослідити роль мовного маркеру в реалізації польського та єврейського національних проектів. Інструментарій так званої «нової імперської історії» дозволив розглянути не лише деструктивний вплив на розвиток національних мов в націотворенні. Окреслена методологія засвідчує й наявність елементу новизни в запропонованому матеріалі.
В Російській імперії від середини XIX ст. комунікативне домінування поступово закріплюється за російською мовою. Іншим мовам відводилися свої, локальні ніші, які значною мірою обмежували їх вживання та використання. намагання влади скоротити комунікативний простір використання національних мов та принизити їх статус мали цілком зворотній ефект. Їх утиски лише стимулювали творців національних «проєктів» докладати максимум зусиль для унормування, розширення сфер вжитку, активного використання в якості мов літератури та науки. Подальших досліджень потребують питання, пов’язані із закріпленням статусів державних мов у новостворених національних державах після руйнації однієї імперії та нових політичних обставин в умовах іншої.