СОЦІАЛЬНО-СТАНОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ СУДОВИХ УСТАНОВ ТА ЗАКЛАДІВ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1864-1914 рр.)

Анотація

Правобережна Україна стала частиною імперії після другого поділу Речі Посполитої 1792 р. Включення цих земель до нового адміністративного, економічного та культурного простору відбувалось непросто. Протягом першої половини ХІХ ст. в регіоні був представлений найвищий відсоток кріпосних селян та зберігались елементи й функціонували інститути (в тому числі й судові) неіснуючої держави.
Поразка у Кримській війні 1853–1856 рр. поставила Російську імперію перед потребою у радикальному реформуванні всіх сфер життя. Хвилеподібні періоди співробітництва-конфронтації російської влади й місцевої шляхти призвели до появи окремих (регіональних) положень практично у всіх реформах, яким дала старт Селянська 1861 р. Зміна соціальних статусів, стосунків, питання власності та ставлення до представників влади потребували юридичного урегулювання. Судова реформа й поява нових інституцій та практик мали вирішувати наявні проблеми, суперечки, карати злочинців на законних підставах. Збереження становості суспільства знайшло відображення у створенні та діяльності волосних судів, як найнижчої судової ланки. Окружні суди являли собою цілком нове явище у правовій культурі, функціонування яких забезпечувалось професійними юристами на основі нових судових статутів.
Мета статті. Проаналізувати судові практики та особливості функціонування закладів пенітенціарної системи Правобережної України (на прикладі Волинської губернії) в умовах реалізації судової реформи крізь призму соціального та станового фактору, на основі аналізу справ Житомирського окружного суду та звітів керівників місцевих в’язниць.
Серед методів, які були використані у дослідженні – інструментарій соціальної історії, та так званої «нової імперської історії», які допомогли зосередитись на особливостях адаптації нових правових практик до соціально-етнічних особливостей Правобережної України. Методи історії повсякдення та історії читання дозволили розглянути практично не досліджену складову функціонування пенітенціарної системи Російської імперії – бібліотеки та їх змістовне наповнення. Цю компонента одночасно слід віднести до новизни запропонованого матеріалу.
Висновки. Станові привілеї зберігались в Російській імперії протягом всього «довгого ХІХ ст.». Належність до вищого соціального стану практично зрівнювало у правах дворян-поляків із імперськими чиновниками, наділеними владним повноваженнями. Під час винесення судових рішень та призначення покарань етнічний критерій не відігравав практично ніякої ролі, або ж мав другорядне значення. Тривале перебування селян поза правовим полем сформувало стійке зверхнє ставлення можновладців до представників цієї соціальної категорії. Попри домінування селян у соціальній структурі населення імперії, вони залишались найбільш упослідженим станом. Від початку ХХ ст. спостерігаються певні зрушення у сприйнятті та ставленні до селянства.